– Куріть через нервової роботи?
– З ігарет я курю мало, просто ніколи. Я люблю курити хороші сигари. Це заняття неспішно, поважне, гідне чоловіка. І задоволення не порівняти.

– Всі одностайно хвалять кухню «Талгена». Як Вам вдається готувати так смачно? Це що – особливі рецепти?
– До аждое блюдо потрібно готувати «з душею». Розумію, що це невнятный, затасканний штамп. Але спробую пояснити. Готувати «з душею» – готувати з добрим, світлим настроєм, з бажанням доставити радість людям, які будуть їсти це блюдо …

– Як Ви опинилися в кулінарії?
– Н ачал давно, в 16 років, після закінчення училища. Зізнатися, це не був свідомий вибір. Навіть коли я вчився на кухаря, не думав, що буду цим займатися. Але почав працювати – і сподобалося.

– Де ви виросли?
– Н а Відрадному. Знаєте кінотеатр «Тампере»?

– Тоді ворогували райони.
– М ежду Відрадний і Борщагівка траплялися масові бійки. Зазвичай вони проходили біля круглого пам'ятника на території авіаційного інституту, званого в народі «Пам'ятник кулі» …

– А де Ви працювали до «Талгена»?
– У багатьох місцях. Це було в епоху дефіциту, і працювати в громадського харчування або, скажімо, м'ясником було престижно. До речі, я й м'ясником працював, на Березняках … Зараз м'ясник радянського часу представляється каким-то всемогутнім богом. Насправді, це важка робота. Потрібно майстерність і певний рівень знань. І, зрозуміло, фізична підготовка. Без сили і витривалості у м'ясників делать нечего. У мене був фантастичний учитель. Володів ударом жахливої сили і вражаючою точності. Наприклад, разрубал грошову купюру. Не вражає? Тоді візьміть сокиру, та спробуйте самі. Гарантія – у вас нічого не вийде. Руки цього літньої людини володіли страшною потужністю. Його удар кулаком зверху можна було реєструвати в міліції, як смертельне зброю. І все це незважаючи на його образ життя …

– Пил?
– З ранку був «хворий». До обіду випивав пляшку горілки і приходив до тями. У такому стані міг на спір увігнала сокира в колоду в долях міліметра від своєї або чужої руки.

<img src=”/wp-content/uploads/1/e7525e5e32dee9eecd5110ad77f57956.jpg” alt=”Столик ресторану «Талген»” hspace=”5″ vspace=”5″ align = "left"> – Давайте все-таки повернемося до общепиту. У яких закладах Ви працювали?
– У самих різних. Починав я з випічки лаваш, доріс до шеф-кухаря. Запам'яталася робота в невеликому арабською кафе. Уявіть собі далеко не фешенебельний масив Відрадний, море студентів, хрущовки і так далі … Скромна, непомітне арабське кафе, на вивісці написано: «Пан Антоніо». А біля цього кафе – як на автосалоні – лімузини. Всередині закладу все чинно і респектабельно, важливі араби, не поспішаючи, обговорюють справи …

– Що їх приваблювало – кухня або конфіденційна обстановка для переговорів?
– Е то був своєрідний «шматочок Лівану», з відповідною обстановкою, телебаченням і кухнею. Вони там себе комфортно відчували.

– «Бандітскій» період теж пам'ятаєте?
– На початку дев'яностих, у багатьох відвідувачів ресторанів була специфічна зовнішність і звички. Бували й перестрілки. Але в цілому ці панове вважали громадське нейтральною територією і рідко влаштовували розбирання. Так що тоді було не так вже й погано, особливо в сенсі заробітків. Тоді уголовник можна ще було розпізнати за зовнішнім виглядом, а зараз все змішалося.
Е ще я працював у ресторані клубу «Наяда». Саме там я розробив фірмовий салат «Наяда», користувався великим успіхом.

– Як Вам було починати шеф-кухарем в «Талгене»? Не важко?
– У о-перше, я прийшов сюди раніше, але не шеф-кухарем, а старшим зміни. Встиг зріднитися з концепцією і стилем закладу. По-друге, я ще в «Наяда» був шеф-кухарем, і мені не впервой організовувати роботу, керувати людьми, наймати, звільняти і т. д.

– І як йде робота в «Талгене»?
– У заклади склалася реп